Українська література

• Українська література

Таблиця творів з української літератури

Програма "Українська література"

Теорія "Українська література"

Як визначаєте тему уроку літератури?

Якщо ви дублюєте анотаційні вислови чинної програми із світової літератури, то ми вважаємо це помилковим рішенням.

 

По-перше, часто-густо анотації не задовольняють. Шлях розгляду певного твору іноді вимагає той зміст, який вкладений в анотаціях, висловити по-іншому. Не секрет, що вчитель привчає дітей розмовляти в межах напрацьованого в бесідах лексикону - і іноді складнє поняття в іншій редакції виглядає для дитини простим і зрозумілим. Водночас орієнтуємось на мовлення дітей, але в межах літературної норми.

 

По-друге, анотації, створені в науково-діловому стилі, беземоційні. Алеемоційна напруженість уроку літератури - головна його відмінність від уроку, наприклад, географії, біології чи фізики. Тому теми уроків літератури мають не тільки стимулювати мислення, але й пробуджувати почуття, уяву. По можливості інтригувати і бути поштовхом до творчого натхнення. Такі ознаки  мають зовсім інші теми уроку літератури - викладені тенденційно, гостро, з підтекстом, з прихованою загадкою, із стисненою в декількох словах інформацією.

 

Тому нам вважається цільком вірною думка Л.Ф. Мірошниченко:

 

«Формулювання теми уроку, яка пропонується учням, істотно відрізняється своїм завданням від тем у календарно-тематичному плані та класному журналі. Якщо останні висловлені в науково-діловому стилі, то в поурочному плані й на дошці тема формулюється художньо. Нею розпочинається розмова з учнями й дуже важливо, щоб вони відчули інтерес до почутого.

 

Учителям інколи складно формулювати теми уроків, це породжує використання відомих стереотипів («Образ Гобсека», «Життєвий шлях В. Гюго», «Огляд роману «Вершник без голови»). Практикується також дослівний запис програмової анотації до теми з додатком тих теоретичних понять, які вивчатимуться на уроці.

 

Формулюючи тему уроку, вчитель передусім повинен дбати про те, як зосередити увагу учнів на основному, спрямувати їх на глибоке сприйняття матеріалу, зацікавити ним.

 

Щоб глибоко і всебічно розкрити тему уроку, необхідно привчати учнів до розуміння її змісту, виокремлення визначального слова або словосполучення…

 

Слід пам’ятати, що формулювання теми не можна зводити до сенсаційного звучання, воно повинно безпосередньо стосуватися фактичного матеріалу. Тому підкреслимо, що робота з темою – одна з навчальних ситуацій уроку. Тема є зразком художнього стилю мовлення. Читаючи або слухаючи її визначення, вдумуючись у значення кожного слова, учні збагачуватимуть своє писемне й усне мовлення. Вони навчаться точно висловлювати власні думки, складати плани до письмових робіт, добирати заголовки до прочитаних розділів книжки, краще розуміти теми й шляхи їх розкриття при написанні творів».

Теорія літератури

Метафора (грецьк. metaphora — перенесення) — один із основних простих тропів, у якому ознаки одного явища переносяться на інше явище за подібністю між ними:

"Крокви виростають в небо! Все вгору та вгору тягнуться... Небо хлюпочеться                в потрісканих темних долонях,  легенькою світлою стружкою опадає в них сонце,         прилипає до стертих пучок крапельками живиці, молодою сосною пахне сонце"                                                       (С. Тихолоз, "Осанна").   Вечір крапчастий в деревах моркву гризе. Під засушеною квіткою хата сторінку чита. В клубок білих ниток заховався кіт, дивиться на кашель, що візерунком синім коло баби спить.

Учені розрізняють прості (одиничні) і розгорнуті метафори (кілька метафоричних висловів). Наприклад, у поезії Олександра Олеся: "З журбою радість обнялась..." (проста метафора), "І вгледіли айстри, що вколо — тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли..." (складна метафора).

Різновидом метафори є уособлення— оживлення предметів, явищ природи, абстрактних понять. Наприклад, у поезії Лесі Українки "Досвітні огні"

"Ніч темна людей всіх потомлених скрила»

Персоніфікація (лат. persona — особа, fasere — роблю) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу. Наприклад, Жовтий князь у однойменному романі В.Барки — це персоніфікований образ штучного голодомору, тотальної спустошеності.

Близькою до уособлення є алегорія. Алегорія (грецьк. allegoria, від allos— інший і agoreuo — говорю) — образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки. Наприклад, розкриємо алегоричне значення образу Прометея у поемі "Кавказ" Т.Шевченка — образ нескореного кавказького народу.

Метонімія (грецьк. metonymia — перейменування) — різновид тропа, у якому назва одного предмета замінюється назвою іншого на основі суміжності ознак. Наприклад, назва повісті "Борислав сміється" І.Франка є метонімічною: використовується назва міста замість назви людей, що в ньому мешкають, у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле. У художній мові виділяють кілька різновидів метонімії: синекдоха, гіпербола, літота, евфемізми, перифраз, іронія, оксюморон.

Синекдоха (грецьк. synerdoche — співвіднесення) — особливий вид метонімії, заснований на кількісній заміні понять: заміни однини множиною, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового. Наприклад: "Що наша копійка? Кров'ю обкипіла..." (Марко Вовчок, "Інститутка").

Гіпербола (грецьк. hyperbole — перебільшення, надлишок) — надмірне художнє перебільшення рис людей, ознак предметів чи явищ з метою їх увиразнення. Зразок поетичного перебільшення подамо на матеріалі поезії митців-сучасників:

"Нещирим золотом День скрапує мені...  І не долоні пропікає — Душу..."                    (М.Побелян, "Нещирим золотом день скрапує мені...").

Літота є протилежним художнім засобом гіперболі. Літота (грецьк. litotes — простота, помірність) — на противагу гіперболі надмірне художнє применшення рис людей, ознак предметів чи явищ. Наприклад:

"Як то кажуть: дрібку солі, Крихту хліба в ночі, дні й дні... Все ділили"

(А.Малишко, "Балада про Зозулю").

Перифраз, перифраза (грецьк. periphrasis — описовий зворот, переказ) — заміна прямого найменування предмета його означенням, даним у формі описового словесного звороту, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки; заміна назви предмета, явища, людини описом їх найхарактерніших ознак. Наприклад, у поемі "Єретик" Т.Шевченка вираз "Папа Римський" замінено на слово "чернець":"... на апостольськім престолі чернець годований сидить".

Евфемізм (грецьк. euphemismos від eu — добре та phemi — кажу) — благозвучне слово або вираз, вжиті замість непристойних, небажаних чи заборонених. Наприклад, Т.Шевченко так звертається до І.Котляревського:

"Будеш, батьку, панувати,  Поки живуть люде,  Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть"  (Т.Шевченко, "На вічну пам'ять Котляревському").

іронія (грецьк. eironeia — лукавство, глузування, удавання) — троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Наприклад, такі настанови, сповнені іронії, дає Настя доньці: "А ти, дочко, мужику не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, та поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і печі ніколи не клопочи; нехай павутинням застелиться піч; от вам і уся річ" (Г.Квітка-Основ'яненко, "Маруся").

Сатира (лат, від satira — суміш, від satura — усяка всячина) — спосіб художнього відображення дійсності, який знаходить вияв у різкому висміюванні негативного. Сатиричне зображення панства, придворних царя наявне, наприклад, у поемі "Сон" ("У всякого своя доля") Т.Шевченка:

"За богами — панства, панства В серебрі та златі! Мов кабани годовані — Пикаті, пузаті!.. Аж потіють та товпляться, Щоб то ближче стати коло самих: може вдарять Або дулю дати Благоволять...".

Сарказм (грецьк. sarkasmos — терзання, від sarkadzo— рву м'ясо) — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Наприклад, гнівним сарказмом наповнені рядки поеми "Кавказ" Т.Шевченка:

"Суєслови, лицеміри, Господом прокляті.  Ви любите на братові  Шкуру, а не душу!"

Оксиморон, оксюморон (грецьк. oxymoron — дотепне-безглузде) — поєднання контрастних понять, які логічно нібито несумісні, але разом створюють нове уявлення. Наприклад: "Дзвенить у зорях небо чисте, Палає синім льодом шлях" (В.Симоненко, "Дзвенить у зорях небо чисте..."). Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або такий рядок з Тараса Шевченка: «На нашій, не своїй землі».