Вівторок, 17.07.2018, 03:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт учителя-словесника Тихоненко Наталії Іванівни

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Спілка письменників Полтави

Сайти: 

http://www.teritoria-golosu.ltava.org/

http://www.pollitra.pi.net.ua

http://poltavahistory.org.ua

http://www.mariykaboyko.pl.ua

http://dt.ua/SOCIETY/zhaga,_lyubov_i_tuga_triedini_do_70-richchya_vid_dnya_narodzhennya_volodimira_pidpalogo

 

НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА – поетеса, прозаїк.

Народилася 24 лютого 1958 року в селі Терни Лубенського району на Полтавщині. Закінчила Гадяцьке державне культосвітнє училище (бібліотечна справа) та Полтавський державний аграрний коледж управління і права Полтавської аграрної академії (юридичне відділення). Впродовж 1976–1986 років працювала в Лубенському краєзнавчому музеї, з 1986-го – у відділі реєстрації актів цивільного стану Лубенського міськрайонного управління юстиції, нині – головний спеціаліст. Мешкає в м. Лубни.

Друкується з 1981 року. Твори публікувалися в багатьох українських часописах, видавалися в альманахах “Біла альтанка” (Полтава, 1996), “Новий обрій” (Австралія, 1997, 1998), в хрестоматії “Література рідного краю” (Лубни, 2000), в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор поетичних збірок “Два береги душі…” (Полтава, 1993), “Осяяна Тобою” (Полтава, 1996), “Триєдиний біль” (Полтава, 1997), “Свіча невінчана” (Лубни, 1999), “Ще не вицвіло літо” (Лубни, 2003), “Ожинова купіль” (Лубни, 2005), історичної поеми “Лубни” (Глобине, 2004), а також книг прози “Коралове намисто” (Полтава, 1997) та “Меди тернові” (Лубни, 2001).

Член Національної спілки письменників України з 1995 року.

 

ВЕРНИГОРА ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ – український прозаїк, публіцист, поет-пісняр.

Народився 20 жовтня 1939 року в містечку Решетилівка на Полтавщині. Закінчив Харківський технікум промислового транспорту, Київський інститут народного господарства, Вищу партійну школу. Працював автослюсарем, механіком в Полтавському тресті “Укрсхіднафтогазрозвідка”. У 1959–1960 роках навчався у Львівському вищому загальновійськовому командному училищі. З 1960 року – інженер автотранспортної контори тресту “Кримнафтогазрозвідка”, з 1962-го – головний інженер автотранспортної контори тресту “Укрсхіднафтогазрозвідка”, з 1968-го – заступником директора автотранспортної контори тресту “Полтаванафтогазрозвідка”. З 1975 року на виборній роботі: секретар з промисловості Київського райкому партії м. Полтава, голова райвиконкому. З 1976 року – голова Полтавської обласної ради професійних спілок. У липні 1994-го обраний Народним депутатом України. Має державні нагороди: ордени Трудового Червоного Прапора, Іллі Муромця, медалі ВВДНГ, “Знак пошани”, Почесна грамота Верховної Ради України. Заслужений працівник культури України (1994).

 

Автор майже двадцяти книг, зокрема: збірок повістей та оповідань “Гарячий серпень” (1978), “Теплий дощ у дорогу” (1981), повістей “А жито половіє” (1983), “Дрова на зиму” (Полтава, 1993), роману “Вічне поле” (1986), книг роздумів “Відверта розмова” (1987), “Що з нами? Куди йдемо?” (1991), “Відступ у майбутнє” (Полтава, 1999) та ін. Вийшло також кілька книг пісень – “Не загубіть підкови, мої коні ” (1997), “Мамина пісня”, “Присягаюсь тобі, Полтаво” (Полтава, 1999), “Дозвольте Вам освідчитись в коханні” (Київ, 2003), “До Вас іду…” (Київ, 2005).

Леонід ВЕРНИГОРА – лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди (1996), премії Фонду культури імені Дмитра Луценка та обласної імені Петра Артеменка.

Член Національної спілки письменників України з 1979 року.

 

ВІЦЕНЯ ЛІДІЯ МИКОЛАЇВНА – українська поетеса, публіцист.

Народилася 9 листопада 1954 року в селі Дібрівка Миргородського району на Полтавщині. Після закінчення в 1977 році факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка працювала в редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини», з червня 1990 – у Всеукраїнській громадсько-політичній газеті «Зоря Полтавщини». Редактор відділу культури, член редколегії газети. Член Національної спілки журналістів України. Мешкає в м. Полтава.

Вірші друкує з 1970 року – в районній, обласній, всеукраїнській пресі, в часописах “Ранок”, «Дніпро», «Журналіст України», «Дзвін», “Добромисл”. Добірки творів видавалися в колективних збірниках поезії “Ворскла” (Харків, 1977), “У Ворскли і Янтри одні береги” (укр. та болг. мовами; Харків, 1981), навчальному посібнику “Література рідного краю” (Миргород, 1999), в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Лауреат обласних журналістських премій імені Петра Артеменка, Григорія Яценка, міської літературної імені Володимира Короленка.

Автор поетичних збірок «Космограма душі» (Полтава, 1999), «Несподіваний вогонь» (Полтава, 2001), «Усе в житті не випадково» (Полтава, 2004), художньо-документальної повісті «Сашенька» (Полтава, 1994, видання друге, доповнене, авторизований переклад на російську мову – Полтава, 2002), художньо-документальної оповіді «Життя, що стало долею» (Полтава, 2003).

Член Національної спілки письменників України з 2001 року.

 

ГАЛЬЧЕНКО АНАТОЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ – поет, пише російською та українською мовами.

Народився 15 грудня 1935 року в місті Луганську. Закінчив Літературний інститут імені М. Горького. Багато років працював на полтавському заводі “Легмаш”. Був редактором у видавництві “Криниця”, у 1991–2001 роках – директором Полтавського клубу письменників. Мешкає в Полтаві.

 

З 1964 року постійно друкувався в обласній та всеукраїнській періодиці, видавався в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор поетичних книг “Память” (Харків, 1973), “Причастность” (Харків, 1977), “И светел дом” (Харків, 1985), “Пока живу” (Харків, 1988), “На круги своя” (Полтава, 1993), “Стерня” (укр. та рос. мовами; Полтава, 2005).

Член Національної спілки письменників України з 1997 року.

 

ГАРАН ОЛЕНА ВАЛЕНТИНІВНА – українська поетеса.

Народилася в Полтаві 5 вересня 1977 року. Закінчила природничий факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (1999). Кілька років працювала за фахом у полтавських школах. 7 квітня 2005 року була обрана головою Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України. Мешкає в Полтаві.

Дипломант Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів “Гранослов – 2000”, учасник кількох Всеукраїнських нарад молодих літераторів.

Твори друкувалися в обласній та всеукраїнській періодиці. Видавалася в альманахах молодих поетів Полтави “Болотні вогні” (Полтава, 2002; друге видання – Київ, 2004), “Гранослов – 2000–2001” (Київ, 2002), “Привітання життя 2000–2002” (Львів, 2003).

Перша збірка поезій “Солом'яний кінь” побачила світ у полтавському видавництві “Книгодрук” 2002 року.

Член Національної спілки письменників України з 2002 року.

 

ГОЛОВКО ОЛЕГ ФЕДОТОВИЧ – поет, пише українською та російською мовами.

Народився 1 вересня 1940 року в с. Рахни-Собів на Вінниччині в родині колгоспників. Закінчив Томський електромеханічний інститут залізничного транспорту (1962). З 1965 до 1974 року працював заступником начальника Кременчуцької дистанції сигналізації та зв'язку Південної залізниці, з 1974 до 1979 року, – начальником відділу сигналізації та зв'язку Дирекції будівництва БАМу (м. Тинда), з 1979 і нині – головний інженер Кременчуцької дистанції сигналізації та зв'язку. Мешкає в м. Кременчук.

Видавався в колективних збірках “Над Томью-рекой” (1961), “Мои друзья”.

Автор поетичних книг “Радио на сосне” (Томськ, 1962), “Стежка до рідної хати” (Київ, 1968), “Поїзди надії” (Київ, 1974), “Струн ы тайги ” (Харків, 1989), “Гаптовані рушники” (Київ, 1990), “Прощання з рідною хатою” (Кіровоград, 1991). Написав кілька книг для дітей: “Йшла коза-дереза” (Київ, 1990), “Пливе щука з Кременчука” (Харків, 1990), “Нерозумний песик” (Харків, 1991).

Член Національної спілки письменників України з 1974 року.

 

ДМИТРЕНКО ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ (псевд.: Максим Думич, Георгій Тимошенко, Дмитренко-Думич) – український прозаїк, поет, публіцист. Пише українською і російською мовами.

Народився 4 травня 1951 року в селі Глодоси Хмелівського (нині Новоукраїнського) району Кіровоградської області. Закінчив Кіровоградський інститут сільгоспмашинобудування (1973) та відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ (1985). Недовгий час працював інженером-конструктором, з 1975 року – на журналістській роботі. Працював у районних та обласних газетах Кіровоградщини та Полтавщини. У Полтаві – з 1980 року. Працював заступником редактора газети “Ленінським шляхом”, завідуючим відділом у “Комсомольці Полтавщини”. У 1990 році організував і очолив інформаційно-видавниче агентство правоохоронних органів та судів Полтавської області “Астрея”, водночас редагував обласні газети “Пригоди, події, факти” та “Цілком відверто”, а також літературні видання – “Літературну Полтавщину”, “Полтавочку”, журнали “Астрея”, “Добромисл”, “Лтавський детектив”, “Журавлик”. Організатор і голова Полтавської спілки літераторів (1991), нині – Почесний голова. З жовтня 1992 року перебував на державній службі – був начальником управління у справах преси та інформації Полтавської обласної держадміністрації. З 2003 – інвалід другої групи. Мешкає в селі Велике Болото Новосанжарського району на Полтавщині.

Твори друкуються з 1975-го, видаються – з 1984 року. У творчому доробку письменника – понад 50 різножанрових книг: публіцистичні нариси, історичні та історико-документальні романи та повісті, гостросюжетна пригодницька, фантастична та детективна проза, поезія і навіть книги про любительське рибальство.

Основною темою творчості стала історія українських національно-визвольних змагань 1917–1920 років, над якою автор працював майже тридцять років; результатом цього письменницького подвижництва став цикл історичних романів “Український вузол”, який об'єднав 26 книг. Найвагоміші з них – романи-хроніки “Загибель імперії”, “Нашестя”, “Гетьманська держава”, “Війна з Росією”, “Отаманщина”, “Повстанські вихори”, “Вогонь Холодного яру”, “Махновці”, “Повстанці” – побачили світ у полтавських видавництвах у 1999–2003 роках. Чекають на видавця ще два романи з цього циклу (“Окупація” та “Останні гайдамаки”). “Український вузол” Ю. Дмитренка двічі висувався на здобуття Державної премії імені Т. Г. Шевченка.

Цьому періоду історії України та його історичним постатям автор присвятив низку документальних та біографічних нарисів, які побачили світ у полтавських видавництвах (“…Я, батько Махно” (1991), “…Я, комбриг батько Махно” (1992), “Нестор Махно” (1998), “…Я, голова Гуляйпільського совєта, Нестор Махно” (1999), “”Микола Міхновський. Володимир Винниченко. Симон Петлюра”, “Ніколай Лєнін (Владімір Ульянов)” (1998)), а також цикл документальних романів, ще не виданих: “Білі”, “Есери”, “Красні”, “Отаман Григор'єв”, “Махновія” та ін.

Юрія Дмитренко – майстер пригодницького і детективного жанру, в якому він створив десятки романів та повістей: “Скарби мовчать” (Київ, 1985), “Розшук” (Київ, 1988), “Гонорар за злочин” (Полтава, 1990), “Смерть аноніма”, “Замах на слідчого”, “Рекет” (Полтава, 1991), “Слідами Чорної відьми” (Полтава, 1992), “Ніхто нічого не бачив” (Полтава, 1993), “Розшук злочинця припинити” (Полтава, 1994), “Убивця вбивць”, “Слідчий Карий проти лтавської мафії” (Полтава, 1995), “Кримінальне лото” (Полтава, 1996), “У павутинні ЧК” (Кобеляки, 2002) та ін.

 

Чимало прозових книг Ю. Дмитренко написав для дітей, зокрема в полтавських видавництвах побачили світ: “Абсолютно секретный агент” (1991), “Версія для комісара поліції”, “Тайник у підземеллі” (1992), “Помилка секретного агента” (1998) та ін.

У творчому доробку автора також кілька поетичних книг: “Смолкнувшие струны”, “Усе мина” (Лубни, 1999), “П'ятдесят” (Лубни, 2001), “Догорає свіча”, “Украдена ніч” (Лубни, 2002), “Крик змія” (Кременчук, 2003).

Кілька книг, які побачили світ у полтавських видавництвах, було адресовано рибалкам-любителям: “Яку, де, коли чим і як ловити рибу?” (1992), “Порадник рибалки” (1992), “Зимова риболовля”, “Що чіпляти на гачок?”, “Все про поплавцеву вудку”, “Рибалці про риб України” (1994).

Юрій Дмитренко – лауреат літературних премій імені Панаса Мирного, імені Володимира Малика та імені Юрія Яновського, переможець багатьох всесоюзних, всеукраїнських та обласних конкурсів на кращий літературний твір про міліцію.

Член Національної спілки письменників України з 1994 року.

 

ЕЙСМОНТ ВОЛОДИМИР БОРИСОВИЧ – український прозаїк.

Народився 17 червня 1972 року в м. Кременчук Полтавської області. Закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка. Працював на різних посадах в засобах масової інформації, з 2001 року – головний редактор часопису “ AV тограф”. Засновник і редактор веб-видання “Літературний Журнал” ( www . ukr . liter . net ). Живе і працює в м. Кременчук.

Лауреат Міжнародного конкурсу молодих літераторів “Гранослов – 1997”.

Працює в жанрі фантастики, авантюри, гумору. Автор книг “Бачив я Ангела” (Полтава, 1993), “Роман Васильків – приватний детектив” (Київ, 1998; у співавторстві), “Забутий оберіг” (Кременчук–Кобеляки, 2001).

Член Національної спілки письменників України з 2003 року.

 

ЗАЛІСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ – український прозаїк.

Народився 17 жовтня 1925 року в селі Хитці Лубенського району на Полтавщині. До війни встиг закінчити 9 класів Сенчанської середньої школи. У вересні 1942 року був вивезений до Німеччини на каторжні роботи, де перебував до квітня 1945-го. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений багатьма медалями, зокрема медаллю “За перемогу над Німеччиною”. Член ради Кременчуцького відділення Української спілки малолітніх в'язнів фашизму. Повернувшись після війни на батьківщину, працював у колгоспі і водночас продовжував учитися в школі. Закінчив Харківський гірничий інститут (1952), де отримав фах інженера-електромеханіка. Має 40 років трудового стажу на різних посадах – від майстра до директора електростанції. Останні десять років, з 1975 до 1985, працював головним енергетиком заводу залізобетонних виробів № 1 м. Кременчука. Мешкає в Кременчуці.

Впродовж багатьох років Володимир Заліський керував кременчуцьким літоб'єднанням “Славутич”, був редактором перших трьох випусків альманаху “Кременчук літературний”, головою Спілки літераторів міста.

Перше оповідання було надруковане в газеті “Кременчуцька зоря” в 1975 році. Автор науково-фантастичних повістей “Тунель пролягає крізь серце” (Київ, 1980), “Людина Зоряна” (Київ, 1990) і “Контакт третього роду” (Полтава, 1996), книг прози “Комендант Кременя” (Кременчук, 1992), “Журавлина переправа” (Полтава, 1997), романів “Подвиг залишається невідомим” (Кременчук, 1996) і “Останній бій Лавріна Капусти” (Кременчук, 2003), збірника науково-фантастичних повісті та оповідань “Нащадки Нострадамуса” (Кременчук, 2003).

Член Національної спілки письменників України з 1997 року.

 

 

КАЗИДУБ (Кулик) ВІРА ІВАНІВНА – українська поетеса.

Народилася 21 грудня 1957 року в с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Після закінчення в 1979 році архітектурного факультету Полтавського інженерно-будівельного інституту працює на дочірньому підприємстві "Проектний інститут "Укргеолбудпроект" НАК "Надра України", нині – начальник його архітектурно-планувального відділу. Член Національної Спілки архітекторів України (2005). Мешкає в м. Полтава.

Друкувалася в часописах “Прапор”, «Дзвін», “Радянська жінка” та інші, видавалася в альманасі “Вітрила-80”, в навчальному посібнику “Література рідного краю” (Миргород, 1999), в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор поетичних книг, які побачили світ у полтавських видавництвах: "Іди собі, болю..." (Віра Кулик, 1996), "Вечір кольору індиго", "Битва з амазонкою" (2001), "На кораблі приречених", "Точка біфуркації", "Катарсис", "Ривок у простір", "Біжу за тінню..." (2002), "Ангел-хранитель", "Ідолопоклонниця", "За амальгамою дзеркала" (2003).

Член Національної Спілки письменників України з 1998 року.

 

КАРПЕНКО ВОЛОДИМИР ПИЛИПОВИЧ – український прозаїк, пише російською мовою.

Народився 22 травня 1935 року в місті Ромни Сумської області. Закінчив геологічний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (1960), філософське відділення Полтавського університету марксизму-ленінізму (1972)та Московський Літературний інститут імені М. Горького (1973). У лавах КПРС не перебував.

Будучи студентом МДУ та працюючи після його закінчення за фахом, об'їздив Крим, Алтай, Якутію, Середню Азію, Далекий Схід. З 26-ти років, після укусу інцифалітного кліща, став інвалідом праці II групи. З 1965 року мешкає в м. Полтава і професійно займається літературною працею. Почесний громадянин Полтавського району.

 

Перша публікація (нарис) відноситься до 1965 року. Публіцистичні твори друкувалися в часописах і колективних збірниках в Україні та Росії, в перекладах на українську, чеченську, інгуську мови. З політичних причин до 1990 року в обласній періодиці було опубліковано лише 7 оповідань автора.

Автор книг (усі побачили світ у полтавських видавництвах): “Побег” (1990) (була відзначена Міністром внутрішніх справ СРСР), “Зона на воле” (1992), “Исповедь после смерти” (1993), “Племя Ярри” (1994), “Изгнанники” (1995), романів “Амба” (т. I – 1997, т. II – 2002), “Идолы” (2000), “Грех” (2001). Жде видавця другий том роману “Идолы” і роман “Трудные азимуты”.

Лауреат премії НСПУ імені В. Г. Короленка (2003).

Член Національної спілки письменників України з 1995 року.

 

КАЦАЙ ОЛЕКСІЙ ОПАНАСОВИЧ – український поет і прозаїк, пише українською та російською мовами.

Народився 7 червня 1954 року на Таймирі, в м. Норильськ (Росія). З 1966 року живе в Україні, в м. Кременчук. Закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут (1986). Працював радіомонтером, електриком, слюсарем КВПіА, інженером-технологом. Після 1991 року почав займатися журналістикою. Був кореспондентом, телекореспондентом, випусковим редактором, головним редактором газети, працював головним спеціалістом з інформаційно-аналітичних питань Автозаводського райвиконкому м. Кременчука. Заснував з однодумцями громадську організацію “Асоціація гуманітарно-інформаційних технологій”, беззмінним керівником якої є з 1998 року. Директор програм Асоціації розвитку місцевого самоврядування “Наш дім – Кременчук”. Активно займається іншою громадською роботою. Мешкає в м. Кременчук.

Перша публікація (поетична добірка в міській газеті “Кременчуцька Зоря”) відноситься до 1986 року, того ж року став лауреатом обласного конкурсу “Поетична весна-86”. Публікувався в місцевій та республіканській періодичній пресі, журналах “Дніпровська Хвиля” і “Танграм” (Кременчук), “Наука-Фантастика” (Київ), “Мансарда” (Санкт-Петербург). Працює в основному в жанрі фантастики та НФ-поезії.

Автор поетичних книг “Незнакомец Эхо” (Кременчук, 1997), “Дзвони Атлантиди” (Кременчук, 1997), “Сонетографія Планети Загиблих зорельотів” (Кременчук, 1998) “Як Прибулько темряви боявся” (дитяча віршована казка; Київ, 1998), “ Via est vita ” (рос. мовою; Кобеляки, 2001), “Глубинное опьянение” (Кременчук, 2005). Підготовлені до друку фантастичні романи “Ад” та “Тарзанаріум Архімеда”. Інші твори автора (поезію та прозу) можна побачити в Інтернеті, де вони розміщені на сайтах:

"Українська фантастика" (http://www.zhelem.com/ua/index.htm),

"Точка літературного кипіння" (http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=authorinfo&id=90),

"Літературний Журнал" (http://www.ukr.liter.net/poetry/katsaj/pro.shtml),

"Гоголівська Академія" (http://gak.com.ua/authors/43),

"Поетика" (http://poetry.uazone.net/katsaj).

Член Національної Спілки письменників України з 1999 року.

 

КОСТЕНКО МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ – український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець. Пише українською та російською мовами.

Народився 19 березня 1939 року в селі Ісківці Лубенського району на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1967). Працював робітником, службовцем, викладачем вузу, кадровим військовим, журналістом, редактором низки періодичних видань і книг багатьох авторів. Член Національної спілки журналістів України. У 2000–2005 році – голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України. Мешкає в м. Полтава.

Друкуватися як літератор почав у 1954 році. Має численні публікації віршів та прози у виданнях Москви, Вірменії, Грузії, Казахстану, в газетах і часописах України. У 70–80-х роках XX ст. брав участь у колективних збірниках прози з військової тематики, які вийшли у видавництвах Москви, Києва, Алма-Ати: “Граница”, “ Заставы вступают в бой ”, “На охрану Государственной границы назначаются…”, “Пограничники без погон”. Видавався в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор повісті для дітей “Хлоп'ята із “Сузір'я Одуда” (Київ, 1984), поетичних книг “Поза дзвіницями осені” (Полтава, 1993), “Боже древо” (Полтава, 1995), “На полі оманному” (Полтава, 2002), роману-балади “Книга Велеса” (Полтава, 1998); літературознавчих видань “…І вимолимо в Бога рідне слово” (Полтава, 1999), “Полтавська плеяда” (Полтава, 2000), “Див. Сонцепоклонник Тичина” (Полтава, 2003), “Тропами царя зверей” (Полтава–Глобине, 2003), “Синє яблуко” рідної літератури: Орнаментальне бароко у прозі Любові Пономаренко” (Полтава, 2004); книг публіцистики “Епоха Моргуна: хліб і правда” (Полтава, кн. I – 2000, кн. II – 2004), “ Эпоха Моргуна: хлеб и правда ” (Полтава, 2004), книги прози “Краюха вечности” (Полтава, 2005).

Лауреат премії імені Київського заводу “Арсенал” (1983), одинадцяти літературних премій низки періодичних видань міст Києва, Москви, Єревана, Тбілісі, Сиктивкара (Комі АРСР), Воркути, Полтави, а також Полтавської обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного (2001).

Член Національної спілки письменників України з 1997 року.

 

МИРНИЙ ВОЛОДИМИР СТЕПАНОВИЧ – український поет і прозаїк.

Народився 1 листопада 1935 року в селі Супротивна Балка Новосанжарського району на Полтавщині. Закінчив Львівський університет імені Івана Франка (1959). Працював учителем у Рівненській та Полтавській областях, методистом Полтавського обласної організації Товариства охорони пам'яток історії та культури, старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею. У 1991–2000 роках очолював Полтавську обласну організацію Національної спілки письменників України. Мешкає в Полтаві.

Друкувався в обласній та всеукраїнській періодиці, видавався в альманасі “Біла альтанка” (Полтава, 1996) та в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор поетичних збірок “Криниця” (Київ, 1968), “Матіоли” (Харків, 1970), “Вечірнє поле” (Харків, 1973), “Монолог землі” (Київ, 1978), “Літні зорепади” (Харків, 1979), “Світло берези” (Харків, 1983), “Криниця” (Київ, вибране, 1985), “Багряне гроно горобини” (Київ, 1986), “Надія, віра і любов” (Полтава, 1994), “Вибране”, “В дорозі до храму” (Полтава, 1995), ”О, магія жіночого лиця”, “Сурмачка” (Полтава, 2002), “Сто поезій про кохання” (Полтава, 2003); збірок прози та поезії “Теплий дощ у неділю” (Полтава, 1999) та “Життя по колу йде…” (Полтава, 2005).

Лауреат обласної премії імені Панаса Мирного (1999).

Член Національної спілки письменників України з 1973 року.

 

МІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ – український поет і прозаїк, пише українською та російською мовами.

Народився 18 січня 1971 року в місті Лубни на Полтавщині. Закінчив Полтавський обласний вечірній університет журналістики (1999). Член Національної спілки журналістів України. Працює кореспондентом міськрайонної громадсько-політичної газети “Лубенщина”. У 1996–1998 роках видавав перший у Лубнах літературний журнал “Дюжина”. З грудня 2003 року очолює місцеве літоб'єднання ім. О. Донченка, видає і редагує літературний бюлетень цього літоб'єднання “Ліра”. Мешкає в Лубнах.

Лауреат Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів “Гранослов” (2000), Міжнародної літературної премії ім. Олеся Гончара (2001).

Автор збірок поезій “Экология души” (Лубни, 1996) і “Мальва Запашна” (Полтава, 2005), книг прози “Жінка з планети Гріх” (Лубни, 1997), “Попереду хвилі” (Київ, 2002), “Картопляний жук” (Лубни, 2003). Твори письменника видавалися в колективних збірниках “Посульська муза” (Лубни, 1998), “Чорний лелека” (Лубни, 2001), “Сонячні перевесла” (Лубни, 2003), “Відлуння Василевого Різдва” (Полтава, 2004).

Член Національної спілки письменників України з вересня 2004 року.

 

НАРІЖНИЙ КОСТЯНТИН ГРИГОРОВИЧ – український прозаїк.

Народився 20 квітня 1927 року в селі Ковалівка Шишацького району на Полтавщині. Учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід війни II ступеня. Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни II ступеня і “За мужність” III ступеня, а також двадцятьма медалями, зокрема “За бойові заслуги” та “За перемогу над Німеччиною”. Закінчив Полтавський педагогічний інститут імені В. Г. Короленка (1957). З 1953 року працював учителем біології та хімії: спочатку в Жоржівській восьмирічній школі Шишацького району, а з 1963 по 1983 рік – у Ковалівській середній школі того ж району, з 1967 року був ще й заступником директора школи з навчально-виховної роботи. Відмінник народної освіти. Пенсіонер. Мешкає в с. Ковалівка.

Пише нариси-мініатюри, етюди, замальовки, оповідки з життя природи. З 1958 року регулярно друкується в обласних та республіканських газетах, у журналах “Україна”, “Прапор”, “Однокласник”, “Паросток”, “Рідна природа”, “Дивосвіт”, “Природа и человек. Свет” (Москва) та ін.

Автор книг “Стежина в дивосвіт: оповідки природолюба” (Харків, 1987), “Живий світ геральдики: Тварини і рослини в державній символіці” (Київ, 1997), “Несподіванки в дорозі: Нариси-мініатюри” (Шишаки, 1998), “Радість пізнання: Нариси-мініатюри” (Шишаки, 1999), “Вовчиха: Оповідання” (Шишаки, 1999), “Загадки навколо нас: Оповідки про природу”, “Струни пам'яті: Нариси, спогади, листи, щоденники (До 55-річчя визволення України)” (Шишаки, 2000), “Талісман “Сойчине перо”: Легенди рідного краю” (Шишаки, 2001), “Парад суверенітетів: До 60-річчя утворення ООН” (Київ, 2005).

Член Національної спілки письменників України з 2001 року.

 

 

НЕЧИТАЙЛО ІВАН ЯКОВИЧ – український прозаїк і поет.

Народився 18 червня 1935 року в селі Огирівка Великобагачанського району на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1965) та Вищу партійну школу (1972). З 1957 року працював у редакціях районних газет Великобагачанського, Миргородського, Решетилівського районів на Полтавщині, у 1966–1970 роках був редактором Шишацької райгазети. З 1972 року на партійних та державних посадах: працював заступником голови Шишацького райвиконкому, інструктором Полтавського обкому партії, завідуючим відділом Полтавського облвиконкому. Має державні нагороди. Мешкає в селищі Диканька на Полтавщині.

Перший твір (вірш) опублікував у районній газеті в 1952 році. Друкувався в обласній та всеукраїнській періодиці.

Автор прозових книг “Важкі борозни” (Харків, 1985), “Крутосхили” (Харків, 1990), “Далекі спалахи” (Полтава, 2001), книг поезії та прози “Жайворонкове небо” (Полтава, 1996), “Михайлівське надвечір'я” (Полтава, 2004), віршованої повісті “Вічно молода Марія” (Полтава, 2002), поетичних збірок “Поміж крутих берегів” (Полтава, 2000), “Осінні подихи весни” (Полтава, 2003), “Треба жити” (Полтава, 2005).

Член Національної спілки письменників України з 1998 року.

 

ОВДІЄНКО ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА – українська поетеса.

Народилася 1 травня 1948 року в селі Нова Гребля Роменського району на Сумщині. Закінчила Полтавський педагогічний інститут (1980). З 1966 року на журналістській роботі. Працювала в Лохвицькій та Чорнухинській районних газетах Полтавської області, в Талалаївській районній газеті на Чернігівщині – на посадах літпрацівника, завідуючої відділом, відповідального секретаря. З 1969 року працює в Кобеляцькій районній газеті “Колос” на Полтавщині, з 1991 – редактором цього видання. Член Національної спілки журналістів України. Мешкає в м. Кобеляки. З 2002 року – почесна громадянка цього міста.

Друкувалася в періодиці, видавалася в колективних поетичних збірниках “Ворскла” (Харків, 1977), “У Ворскли і Янтри одні береги” (укр. та болгар. мовами; Харків, 1981), в альманасі “Біла альтанка” (Полтава, 1996), в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава – Кременчук, 2004). Окремі твори перекладалися російською, болгарською мовами.

Автор поетичних збірок “Весняна повінь” (Київ, 1977), “Довіра” (Харків, 1985), “Зліва, де серце” (Полтава, 1991), “Не прощаюся…” (Кобеляки, 1997), «Не вистачає тиші для молитви» (Миргород, 2004), «Вибір» (Кобеляки, 2005), книги прози «Дорога до себе» (Миргород, 2005).

Лауреат літературних премій – Всеукраїнської імені Олександра Олеся та обласної імені Петра Артеменка.

Член Національної спілки письменників України з 1979 року.

 

ОСОКА (Нечитайло) СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ – український поет.

Народився 23 березня 1980 року в смт Велика Багачка на Полтавщині. Закінчив філологічний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (2002). Кілька років працював журналістом – на Полтавському міському телебаченні, на обласному радіо. Мешкає в м. Полтава.

Лауреат Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів “Гранослов – 2000”, учасник Всеукраїнської наради молодих літераторів (Київ – Ірпінь, 2000) та літературного фестивалю “Гранослов” запалює зірки” (Київ, 2003).

Твори друкувалися в обласних і всеукраїнських газетах, у часописах “Рідний край” і “Кур'єр Кривбасу” (оповідання “Пластиліновий батько”). Видавався в альманасі молодих поетів Полтави “Болотні вогні” (Полтава, 2002; друге видання – Київ, 2004).

Перша збірка поезій “Сьома сніжинка січня” побачила світ у Києві в 2002 році.

Член Національної спілки письменників України з 2002 року.

 

ПЛОТНИКОВА (Жарова) РАЇСА ВАСИЛІВНА – українська поетеса і прозаїк.

Народилася 7 листопада 1955 року в м. Лубни на Полтавщині, де мешкає і працює й нині.

З 1979 року вірші та проза друкувалася в обласній і республіканській пресі, у часописах “Дніпро”, “Жінка”, “Криниця”, видавалися в хрестоматії “Література рідного краю” (Лубни, 2000), колективних збірниках “Сонячні перевесла” (Лубни, 2003), в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004), “Відлуння Василевого Різдва” (Полтава, 2004).

Автор книг поезії та прози “Розіп'ята на двох хрестах” (Полтава, 1997), “Не всі ночі темні” (Полтава, 1998), поетичних збірок “Втомилася мовчати…” (Полтава, 1997), “В передчутті…” (Полтава, 2003) та роману “Афганський кут” (Київ, 2005).

Член Національної спілки письменників України з 1999 року.

 

ПЛЮВАКО ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ – український поет-гуморист, пародист, лірик.

Народився 27 вересня 1955 року в селі Куликівка Полтавського району на Полтавщині. Має спеціальну технічну освіту, за професією – інженер-наладчик автоматичних пристроїв. Працював інженером на Красногвардійській птахофабриці у Криму, двадцять років трудився на Полтавському заводі “Хіммаш”, нині – провідний інженер КВПіА служби обліку обласного відділу ВАТ “Полтавагаз”. Мешкає в с. Куликівка Полтавського району.

Перший вірш надрукував у газеті “Зоря Полтавщини” в 1978 році. Друкувався в періодиці, видавався в щорічнику “Веселий ярмарок”, в часописі “Криниця”, в антології поезії полтавських літераторів XX століття “Калинове гроно” (Полтава–Кременчук, 2004).

Автор сатирично-гумористичних та ліричних книг, які побачили світ у полтавських видавництвах: “Особливі прикмети” (1992), “Пегас у стайні” (1993), “Гороскоп для бюрократів” (1993), “Перспективне хобі” (1994), “Величальна мафії, сексу та анархії” (1996), “Частівки” (1997), “Радощі та болі свята любові” (1998), “Листи турецькому султану” (2003), “Бермудський трикутник” (2004), “Солодкий біль”, “Лікування сексом”, “І сміх… І гріх… І сльози… І любов” (2005).

 

ПОНОМАРЕНКО ЛЮБОВ ПЕТРІВНА – українська письменниця, прозаїк.

Народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці Срібнянського району на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут імені М. В. Гоголя (1978). Працювала вчителем російської мови та літератури на Срібнянщині, завідуючою відділом в Срібнянській райгазеті. З 1987 року мешкає на Полтавщині. Працювала в школах та редакціях райгазет Оржицького і Гребінківського районів. З 1999 року – власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”. Мешкає і працює в м. Гребінка.

Твори друкувалися в багатьох газетах і часописах, видавалися в колективних збірниках та антологіях, зокрема в антології української “жіночої” прози та есеїстики другої половини XX – початку XXI століття (авторський проект Василя Габора) “Незнайома антологія” (Львів, 2005) за кордоном – в Німеччині та Японії, в альманасі “Біла альтанка” (Полтава, 1996).

Автор книг новел, оповідань та повістей “Тільки світу” (Київ, 1984), “Дерево облич” (Київ, 1999), “Ніч у кав'ярні самотніх душ” (Миколаїв, 2004), “Портрет жінки у профіль з рушницею” (Київ, 2005).

Лауреат літературних премій: міжнародної імені Олеся Гончара (2000), всеукраїнської “Благовіст” (1998) та обласної імені Панаса Мирного (2005).

Член Національної спілки письменників України з 1987 року.

 

 

РИЖЕНКО ДАРИНА МИКОЛАЇВНА – українська поетеса. Пробує себе в жанрі малої психологічної прози. Перекладає з латинської та давньогрецької мов.

Народилася 15 липня 1985 року в м. Кременчук на Полтавщині. Закінчила Харківську обласну спеціальну гімназію-інтернат для незрячих дітей ім. В. Г. Короленка. З 2004 року – студентка факультету класичної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Лауреат і дипломант багатьох всеукраїнських та регіональних літературних конкурсів. Вірші друкувалися в численних часописах (“Школяр”, “Слобожанщина”, “Жінка”), альманахах та колективних збірках («Джерельце», &

Вхід на сайт
Цей день в історії
Календар
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Афоризми
Перегляди